Category Archives: “ПотихЄньку”-молодь

Кожній дитині потрібна родина

Кожна дитина має право та повинна виховуватись у сім’ї, відчувати любов та знати, що “мама” й “тато” не пусті слова. Ми продовжуємо працювати в напрямку попередження вилучення дитини з її родини. Нам в підтримку та допомогу на вулицях міст скоро з’являться ось такі принти.

UNICEF Ukraine

Про те, як можна втратити милість

Жебрак сидів при дорозі і просив милостиню. Він кожного дня приходив на це місце і кожного дня повторював одне і теж: просив, пояснював для чого і дякував. Вже навіть утворилось коло клієнтів, які постійно відвідували його і творили своє діло милосердя. Те, що він довший час не змінював місця свого перебування свідчило, що йому добре йшло саме тут.

Одного дня жінка, проходячи біля нього, зглянулась на його убогий вигляд і жалюгідний голос. Рука потягнулась до кишені і те, що було впало на руку жебрака. Той поглянув та особливих реплік подяки не висловив, а, навпаки, скривився і потім обурився, мовляв: мало.
Жінка вже зробила кілька кроків вперед, але до неї все ще долинув нарікаючий голос. Вона обернулась і вернулась до жебрака. Поглянувши пильно в його очі, спритно забрала ті копійки, що кинула і, усміхнувшись, сказала: “Ти правий, це дійсно не для тебе!”

Жебрак аж онімів, він не сподівався такого. А найголовніше в цій історії те, що той убогий ще довго дивився в сторону відходячої жінки, яка пригадала йому, як він тішився першими дрібними монетами і якою радістю наповнювався від кожного, хто йому виявляв бодай увагу.

У нашому духовному житті, ми часто переживаємо на собі цей жебрацький стан. Приходимо до Бога і жебраємо його Милості. Бог щедрий і дає нам. Скільки молитов було вислухано і скільки було заліковано душевних ран?
З часом може статися подібне, коли ми Милість Божу, будемо розуміти, як обов’язок Бога задовольняти наші потреби.
Саме тоді, можемо впасти у гріх невдоволення, нарікання і шемрання.
Уважаймо, бо можемо втратити милість Божу, як той жебрак втратив свою милостиню.

Приходять на думку слова із Євангелії і, як ніколи, стають зрозумілими.

“бо хто має, тому дасться; а хто не має, заберуть і те, що йому здається, нібито має.” Лук. 8,18

Хочеться тепер молитися і простягати руку, дякуючи за кожну милість, виявлену щодо мене: за повітря, за їжу, за те, що не один, за те, що отримав і вже звик до того, що це ніби моє…

Духовні роздуми. Допомога у пізнанні Бога та мудрості життя.
http://www.rozdum.org.ua

«Нашу Україну і народ може врятувати тільки Бог і Церква»

 

  “Цікаво, якщо Україна не для українців, то для кого ж тоді? І куди мають подітись українці? Вимерти, втікти в світи? 

Кожна нація на світі має Богом-Творцем дароване право на існування своєї мови, культури і держави. Але й має вона обов’язок найперше служити Йому. А це означає, що необхідно всім жити за Божими Заповідями. У всьому потрібно керуватися принципами чесності, справедливості, взаємоповаги, зберігаючи мир, злагоду, порозуміння і любов. Та, на превеликий жаль, ми не можемо похвалитися, що, власне, такі стосунки є між нами, українцями. Отже, якщо між нами українцями-християнами немає чесності і справедливості, то для чого молитися, ходити до храму, говорити і тішити себе належністю до тієї чи іншої Церкви? Для чого така віра? 

 Ми вміємо добре ставитися до чужих. А до своїх? Так, немає між нами, українцями, у нас на Україні, чесності і справедливості, тому й неможливо говорити про любов. А за межами України, на чужині? Тут всі українці мали би чутися між собою, спілкуватися, переживати, вболівати і допомагати одне одному, як рідні брати і сестри. А ми завжди і всюди боїмося признатися своїм, що ми – українці, особливо, якщо ми нелегали, щоб свої ж нас не видали нашій мафії чи місцевій поліції. Чому ми такі? А чи зможемо ми коли-небудь не з гонору, як наші сусіди, а з усвідомлення і відчуття високої гідності і достоїнства приналежності до великого народу відкрито сказати: «Я – українець!»

 Зможемо! Та тільки тоді, коли зрозуміємо просту істину, що тільки з промислу і волі Божої ми народились у цьому народі, то ж і відповідальні перед Ним за ставлення до наших братів і сестер. Люблячи інших, мусимо любити й своїх. І до цієї любові маємо прагнути й змагати все своє життя!!!”

Протоієрей Михайло Мельник
с. Старі Кривотули
Івано-Франківська архиєпархія УГКЦ

Матеріал взято з : http://www.credo-ua.org

Чому люди залишають церкву?

Одного прекрасного вечора злетілись ангели-хоронителі і почали між собою розмову. Цього разу тема була особлива, це стало зрозуміло із запитання ангела ще малодосвідченого:

“А чому ж наші люблені люди не ходять чи перестали ходити до церкви?
І кожен ангел по черзі почав ділитись своїми спостереженнями.
Виявилось, що є такі, яких ніхто не запросив до церкви і вони далі чекають на те, щоб хтось дав поштовх.
Комусь наговорили багато чого поганого про церкву, а в додаток порадили ще одне: не приходити ніколи, щоб самому не постраждати, як це перепало їм.