Category Archives: “ПотихЄньку”-молодь

Дорогі українці!!!

Дорогі українці!!!
Закликаю всіх, незележно від вірування чи конфесії до молитви за народ!!!
ЗАВТРА, 1 грудня 2013, о 14:00 де би Ти не був, на вулиці, вдома, в магазині, на роботі, відпочинку, майдані – помолися до Господа Бога за свою державу!!! АЛЕ не один!!! Заклич до молитви всю свою сімю: дружину/чоловіка, батька, матір, бубусю, дідуся, дітей. Хай наша молитва буде сильним щитом перед усіма вогогами видимими і невидимими!!!
ТОЖ, ЗАВТРА, 1 грудня 2013, 14:00 – МОЛИТВА ЗА НАШ НАРОД!!!
І ХАЙ БОГ НАМ ПОМАГАЄ!!!

5 найвищих католицьких храмів

 

Найвищий храм

Цікаво, що найвища католицька церква знаходиться в Кот-д’Івуарі. А головний собор католиків у Ватикані навіть не входить у першу п’ятірку найбільших храмів, хоча може помістити більшу кількість людей ніж найбільша церква у світі.

Дивіться підбірку світлин 5 найбльших католицьких святинь.

1. Базиліка Пресвятої Діви Марії Миру в Ямусукро  столиці Кот-д’Івуару занесена в Книгу рекордів Гіннеса як найбільша церква у світі. Висота святині  158 метрів, її площа  30 тисяч квадратних метрів. Була побудована на зразок  собору Святого Петра у Ватикані. Базиліку освятив Папа Йоан Павло ІІ у 1990 році.

Базиліка Пресвятої Діви Марії Миру в Ямусукро

Базиліка Пресвятої Діви Марії Миру в Ямусукро

Церква може помістити 18 тисяч вірян. Щоправда, собор Святого Петра у Ватикані, хоча й менший за площею, може вмістити втричі більше людей.

 

 

2. Кельнський собор (Німеччина), висота  157,4 м.

Кельнський собор

Будова готичного собору Святого Петра і Марії у Кельні розпочалася у 1248 році, а закінчилася у 1880.

Кельн

Собор завдовжки 144,5 м та має 86,5 м ширини. Кельнський собор — найбільша готична церква у Північній Європі. Через свої величезні дві вежі, він також має найбільший фасад.

Кельн

Фото з 1900 року.

Кельн

План F, малюнок західного фасаду, кінець ХІІІ століття

Під час Другої світової війни, коли бомбардуваннями був знищений практично весь Кельн, вцілів лише Кельнський собор.

Кельн

Катедра з боку Рейну вночі.

Офіційний сайт катедри в Кельні

 

3. Собор Руанської Божої Матері (Франція), висота 151 м.

Собор Руанської Божої Матері

Належить до числа пам’яток національної спадщини Франції.

Собор Руанської Божої Матері

Найдавнішою частиною готичного собору є північна вежа (Сен-Ромен), зведена 1145 року.
Клод Моне
Клод Моне. Руанський собор, портал і вежа Сен-Ромен, при сонячному світлі. Гармонія голубого й золотого. Музей Орсе, Париж. 1893.

У 1890-их роках Клод Моне створив цикл картин, що представляють собор у різному освітленні, у різних кліматичних умовах й у різну пору доби. Було створено 50 полотен. Їх написано з трьох різних точок, що дає три різних види собору.

Руен
Набережна Руена 1839

Руен
Набережна Руена, наші дні.
4. Церква Святого Миколая (Гамбург, Німеччина), висота 147,3 м.

Гамбург

Церква Святого Миколая

храм св. Миколи
Гамбург 1590

Будівництво кам’яної церкви Святого Миколая на місці дерев’яної у німецькому місті Гамбург було розпочато у 1335 році. Неоготична церква була завершена у 1874 році.

Гамбург
Церква св.Миколая 1835

Гамбург 1868
Церква св. Миколая в Гамбурзі з 1868

св. Миколи

З 1874 по 1876 р. це була найвища будівля світу. Сьогодні від церкви залишилася тільки вежа. Храм був зруйнований під час бомбардування Другої світової війни у 1943 році.

 

5. Страсбурзський собор (Франція), висота 142 м.

Страсбурзський собор

Нотр-Дам
Панорама середини храму

 

Страсбурзський собор
Будова собору була завершена у 1439 році. Тоді цей католицький собор був найвищою будівлею світу.

 

Стразбург

Собор був побудований як католицький, проте за часів реформації був відданий лютеранам. Згодом, у 1681 році, собор було повернуто католикам.

Страсбург 1493
Панорама Страсбурга 1493 року.

 

Джерело

Дивіться також:

Храми від входу до вівтаря в одному фото (журнал Кредо)

Склепіння храмів

Сучасна архітектура храмів

 

Будь ласка, проголосуйте за цю статтю:
Середня оцінка: 5.00, Проголосувало: 6
Теґи:, , , , , , , , ,

Сподобався матерiал? Допоможи сайтовi

Поділитись:

 

Читайте також

Як помирає тіло?

 

 

 

Притомні особи постійно рухаються, поводяться так, ніби й не помруть за кількадесят годин: порядкують речі, розмовляють, як ніби нічого не відбувалося, як ніби й не помічають, що їхнє тіло поволі змінюється.

 

З пацієнтами я зустрічаюся упродовж кількох, іноді кільканадцяти днів, відвідую їх кілька разів на день. Одним із найважчих моментів є хвилина, коли я помічаю той жолобок на носі. Тоді вже знаю: настав час. І нерідко замислююся, чи вони теж це знають. Здається мені, що ні. Попри те, що вони усвідомлюють свій стан і розумом уже погодилися на свою долю. Чимось одним є очікування смерті, навіть близької, і чимось іншим — усвідомлення у понеділок вранці, що в середу близько полудня помреш.

 

За кілька годин до смерті активність людини вже обмежується тільки ліжком: поправляння ковдри, сягання по мобільний телефон, перекладання подушки, пошуки зручної позиції. Погляд стає відсутнім, інколи очі вдивляються у невідому віддалену точку, і стають склянисті. Помираючий може нормально розмовляти, але голос його вже сповільнений, мелодійність зникає — голос стає монотонним. Тоді я маю бути дуже уважним і слухати, що помираючий каже.

 

У потоці слів переплітаються звичайні відомості (який день тижня, хто мене відвідав, що я їв) із важливими зізнаннями: з’являється усвідомлення близької смерті, хворі говорять про Бога, про свій страх. Інколи розповідають про близьких померлих, які стають для них реальні, поруч із живими. Немовби у час смерті два світи, живих і померлих, реально перемішуються, проникають один в один. Протягом останніх кількох годин життя людина стає спокійною, підкорюється природному ходові речей.

 

Спершу змінюють колір нігті, а коли долоні й стопи синіють і стають холодні, це означає, що до кінця залишилося не більше ніж три години. Тоді вмираючий переважно непритомніє, а якщо залишається при свідомості, то вже може давати лише ствердні та заперечні відповіді, інколи тільки порухом голови. Повіки опадають або бувають напівзаплющені. Тільки окремі нечисленні люди помирають при повній свідомості й говорять про важливе для них, доки життя не відлетить із тіла.

 

А коли вже надходять останні хвилини, дихання стає щоразу мілкішим, людина нагадує рибу, витягнену з води, хапає повітря вустами. Можуть навіть настати паузи в диханні по кілька секунд. Говориться, що ми видаємо останній подих, але це радше вдих без видиху. Серце спиняється, і через чотири хвилини помирає мозок. Тоді людське тіло ще кількадесят секунд немовби з останніх сил намагається зробити вдих. І вже не діється нічого. Це кінець. Тиша і повна нерухомість.

 

Складно тоді зрозуміти, що людина нічого не відчуває, і всі поводяться з тілом обережно, так ніби воно живе. А воно починає дуже швидко змінюватися. Хоч раніше виглядало як воскове, тепер починає насправді застигати. За п’ять хвилин тіло стає синьо-сірим і відчутно остигає: температура тіла спадає до температури довколишнього середовища. Відповідно до закону тяжіння, кров, яку серце вже не перекачує, стікає вниз: на плечах або боці з’являються темні плями. Ще тоді тіло надто м’яке, за кілька годин воно задерев’яніє. Потім уже складно зігнути руку чи випростати пальці.

 

Якщо хтось помирає довго і так і не може померти, я запалюю свічку, яку вкладаю в руку помираючого, і ми молимося літанією до покровителя доброї смерті — св. Йосипа. Читаємо також Коронку до Божого Милосердя. Ці молитви зазвичай допомагають душі відійти.

 

Навіть якби хтось сумнівався в існуванні Господа Бога та надприродної дійсності, то для мене процес помирання (а також те, що хтось кільканадцять хвилин тому був цілісною особою, яка шкодувала, молилася, тобто очевидно існувала і жила) не закінчує існування. Тепер, коли перестало битися серце, чи його більше не існує? Ось так просто? З інтервалом у кілька хвилин? Для мене факт припинення функціонування організму не є доказом того, що людина перестала існувати. Я завжди кажу пацієнтам, що треба пережити власну смерть — це становить перемогу душі над тілом.

 

*
Автор – доктор моральної теології, біоетик, викладач Торунського університету, засновник і директор госпісу ім. св. Отця Піо.

Містечко, в яке запросили сонце

Розташоване у норвезькій долині містечко Рьюкан відоме у своїй країні тим, що там, поміж горами, сонця немає… від вересня до березня. Але цього року становище змінилося: від середи, 30 жовтня 2013 року, туди скерували сонячні промені!

Рьюкан осяяли перші за всю історію містечка сонячні промені, відбиті від трьох величезних дзеркал, що розташовані на гірському хребті на висоті 400 метрів над містечком. Кілька сотень мешканців вітали сонце на центральному майдані містечка, надягнувши сонячні окуляри, а діти вимахували прапорцями.

 

Бургомістр Стейнар Бергсланд радіє, що ідея, якої прагнули століттями, нарешті дочекалася втілення. Рьюкан є «місцем, у якому неможливе стало можливим», — сказав він.

 

У цьому містечку на півдні Норвегії мешкає 3500 осіб. Рьюкан славиться своїми санними доріжками та змаганнями. Також місто розраховує, що скерування сонячних променів дзеркалами стане додатковою привабою для туристів. У побудову цих дзеркал вкладено 5 млн. норвезьких крон (близько 610 тис. євро), з чого 80% надали спонсори.

 

Понад 100 років тому задум освітлити містечко в долині відбитими сонячними променями прийшов до місцевого підприємця Сама Ейда, який збудував містечко для працівників гідроелектростанції. Мешканці Рьюкана сподіваються, що тепер їхнє місто потрапить до списку ЮНЕСКО, як пам’ятка промислової архітектури.

 

Дзеркала, кожне площею 17 кв. м., мають сенсори, завдяки яким автоматично регулюється їхній нахил щодо положення сонця. Відбиті ними промені можуть освітити територію розміром зо три тенісних корти. Енергію для забезпечення автоматичного миття дзеркал та їх скеровування у належну позицію надаватимуть сонячні батареї.

 

2006 року такий спосіб забезпечення собі сонячного світла в осінньо-зимовий час втілили мешканці південноіталійського села Віганелла.

 

Rjukan
Трошки “вловленого сонця”

 

схема освітлення
Схема освітлення містечка сонячними променями

 

Рьюкан 5
Дзеркала Рьюкана

 

Рьюкан 3

 

Rjukan-Mirror

 

Рьюкан 1
Діти на “відкритті сонця”

 

Рьюкан 4

 

Рьюкан 2
“Навіть коли б я ходив долиною темряви, я не боюся, бо Ти зо мною” (Пс 23, 4)

У грі з нечистою силою завжди виграє саме вона, – РПЦ про святкування Хеллоуїна

31 жовтня 2013, 09:25 | Світові | 0 |   | Код для блогу |  |

Російська Православна Церква застерігає від святкування старовинного кельтського свята Хеллоуїна, називаючи це іграми з нечистою силою, в яких людина завжди програє.

Голова Синодального відділу із взаємин Церкви та суспільства протоєрей Всеволод Чаплін вважає, що за допомогою Хеллоуїна темні сили часто намагаються змусити людину повірити в те, що їх немає, і “ніби би пограти ” в них.

“Перше – це обман, а друге – це серйозна небезпека. У грі з бісом легко загратися і потрапити під неабиякий вплив”, – сказав представник РПЦ.

За словами протоєрея, будь-який священик на сповіді зустрічав людей, які зізнавалися в тому, що їх “ігри в нечисту силу або ігри з цією силою”завершувалися” хворобами, стражданнями, внутрішньою порожнечею”.

“У грі з нечистою силою завжди виграє саме вона, тому насправді людям тільки здається, що це прикол – нешкідливий і веселий. Нечисті сили думають інакше, і обов’язково “приколюются” над тобою – так, що ти цьому зовсім не будеш радий”, – цитує КореспонденТ.Net слова священика.

Система Orphus

НЕ ЖАРТУЙТЕ З ДИЯВОЛОМ! Веселе свято хелловін, виявляється, має сатанинське підґрунтя

Друк
ХеловінНапередодні римо-католицького празника Всіх святих мало не ціле західне суспільство, особливо англомовні країни, охоплює дивна атмосфера: люди, до того, здавалося б, цілком благопристойні, наряджаються у бридкий одяг, натягують маски потвор, упирів, бісів, мерців, роблять із гарбузів опудала, запалюючи всередині них свічки, і так із криками й вересками, танцюючи дикі танці, ходять від хати до хати, вимагаючи почастунку. Це – хелловін, просто розвага, просто своєрідний карнавал, просто «відірватись по повній програмі», ну що ж тут такого? Декілька років тому це свято нестримних веселощів стало проникати й до нас, переважно в студентське середовище. Та, виявляється, хелловін – не що інше як свято нечистої сили…

У перші століття нашої ери Британські острови й частину теперішньої Франції населяли кельти. Коли вони були ще язичниками, то поклонялися багатьом богам, зокрема богові смерті й темряви Самхаїну. Новий рік вони святкували з настанням холодів – у ніч із 31 жовтня на 1 листопада, що символізувало смерть природи. Це свято було приурочено Самхаїну. Напередодні друїди (кельтські жерці) обходили всі помешкання, гасили  домашні вогні та громадські багаття. А у свято запалювали велетенські кострища, на яких вчиняли жертви князю темряви, повелителю смерті. Давні кельти вірили, що коли Самхаїна вдається вдовольнити, то він відпускає душі померлих побачитися цієї ночі з живими родичами, але для цього живим треба переодягнутися в мертвих. Звідси й звичай рядитися скелетами, вовкулаками, русалками… Звідси й звичай із гарбуза – а в давнину і з інших овочів – виготовляти подобу черепа, у який вставляти свічку. Звідси й звичай ходити оселями, вимагаючи гостинців, – бо померлих треба задобрювати, аби вони не накоїли біди.

Германські племена англи і сакси завоювали більшість кельтських земель, усі прийняли Християнство, зникли друїди. Але, як і в нас на Русі-Україні, пережитків язичництва залишилося доволі, серед них і свято на честь бога смерті. Щоб викорінити це зло, Церква в тих краях установила на цей день християнське торжество Всіх святих (у нас, у Східній Церкві, Всіх святих припадає на першу неділю після Трійці). Проте це не мало достатнього успіху: марновірні люди, під’юджені бісами, знущалися з християнського празника, переслідували тих справжніх християн, котрі не брали участі в мракобіссі. Ба більше: саму назву християнського свята Хелловін, що первісно означало – канун дня Всіх святих, темний люд переніс на вшанування Самхаїна, тобто сатани.

Звісно, з часів раннього середньовіччя до наших днів багато чого змінилося. Вже ніхто не прикликає Самхаїна, страшне язичницьке свято перетворилося на празник веселощів. Але чи не присутній він при цьому, отой князь тьми? Присутній. За інформацією Американської Православної Церкви, сатаністи всіх мастей, різношерсті маги і чародії виходять тієї ночі не просто порозважатись, а вшанувати сатану. Почастішали моторошні звістки про ритуальні людські жертвоприношення: викрадених дітей і християнських священиків убивають саме у веселе свято хелловін.

Останніми роками хелловін із дехристиянізованої суперліберальної Європи й Америки став проникати й до нас, у країну, яка ще не одужала після більшовицької дехристиянізації. Чи ж мало нам слов’янських язичницьких пережитків – усіх тих ворожінь на Андрія і вогнищ на Івана? Що під виглядом розваги з’явилося на студентських дискотеках і в елітарних ресторанах у ніч на Всіх святих? Диявола не треба кликати на ім’я, він сам поквапиться туди, звідки проганяють Бога.

…На ранок настає день Всіх святих. Це празник Римсько-Католицької Церкви, але серед них є багато угодників Божих, яких вшановує і Православна Церква. Ті, хто розважався цілу ніч, не йдуть ні до православного храму, ні до католицького, – відсипаються. Хто ж переміг цього разу в їхніх душах?


Папа: сім’я — це місце, де ми отримуємо ім’я; це місце любові

«По-справжньому християнські сім’ї пізнаються за вірністю, терпеливістю, любов’ю до життя, повагою до літніх». Із такими словами Папа Франциск звернувся до учасників пленарної асамблеї Папської ради з питань сім’ї, яких він прийняв на аудієнції 25 жовтня 2013 р.

Понтифік відзначив, що Церква повинна бути поріч із сім’ями, які зазнають труднощів, змушені покинути рідну землю, розлучені з близькими, не мають домівки, праці або страждають з інших причин; бути поруч із подружжями, які переживають кризи або перебувають «на межі розлучення».

Звертаючись до зібраних у Клементинській залі Апостольського палацу, Святіший Отець підкреслив кілька аспектів, але в першу чергу зазначив, що сім’я — це місце, де людина вчиться любити. «Кожен з нас будує власну індивідуальність у сім’ї, зростаючи поруч із мамою і татом, братами і сестрами, дихаючи домашнім теплом. Сім’я — це місце, де ми отримуємо ім’я, місце любові, простір близькості, де ми вчимося мистецтву діалогу та міжособової комунікації. У сім’ї особистість набуває усвідомлення власної гідності, і, особливо коли отримує християнське виховання, бачить гідність кожної іншої особистості, насамперед хворої, слабкої, маргіналізованої», — сказав Папа.

Понтифік додав, що «спільнота-сім’я» повинна мати визнання, особливо в наші часи, коли домінує індивідуальне право. На думку Франциска, важливо, щоби сім’я будувалася на таїнстві шлюбу: саме воно робить союз подружжя та їхню взаємну повагу міцнішими. «Подружня і сімейна любов яскраво показують покликання особистості любити виключно і назавжди, і що випробування та кризи пари і самої сім’ї є приводами зростати у добрі, істині й красі». У подружжі діляться всім, без розрахунків і умов, довіряючи Провидінню, сказав Папа.

Особливу увагу він звернув на фундаментальну роль дітей і старих у сім’ї — людей, які є найбільш вразливими, і нерідко покинутими. «Суспільство, яке покидає дітей і маргіналізує літніх людей, відтинає власні корені й робить темним майбуття… Щоразу, коли дитину покинуто, а стара людина стає ізгоєм, не тільки звершується  несправедливість, але й відбувається падіння суспільства. Турбота про маленьких і літніх — це вибір цивілізованості», — підкреслив Папа.

На думку Святішого Отця, «добра новина», якою є сім’я, — це важлива частина євангелізації, якою християни можуть ділитися зі всіма, через свідчення життям, і вони вже це роблять, що особливо помітно у секуляризованих суспільствах. Папа відзначив, що такі сім’ї одразу помітні за їхньою вірністю, життєлюбністю і повагою до старших. «Таємниця всього цього — у присутності Ісуса в сім’ї», — сказав Франциск, і закликав з повагою та мужністю продовжувати показувати світові «красу шлюбу і сім’ї, осяяної Євангелієм».

 

За матеріалами: papafranciscus.ru

Папа: Коли згасає молитва — згасає віра

Бог очікує від нас наполегливої молитви не тому, що не знає, чого потребуємо, але тому що бажає бути нашим союзником у щоденній боротьбі. Про це Папа Франциск навчав перед молитвою «Ангел Господній» у неділю, 20 жовтня.

Приводом для цього стала Ісусова притча про наполегливу вдову, яка постійними проханнями добилася відповіді від нечесного судді. І, як підсумував Спаситель, якщо вдова змогла переконати несправедливого суддю, то ж чи хіба Небесний Отець не вислухає тих, які наполегливо моляться?

Але чому Бог цього чекає? Хіба Він не знає наших потреб? Який сенс має оця «наполегливість»? За словами Папи, ці запитання допомагають нам зрозуміти дуже важливий аспект віри. «Бог запрошує нас наполегливо молитися не тому, що не знає, чого ми потребуємо, чи тому що не чує нас, — пояснив він. — Навпаки, Він з любов’ю завжди вислуховує та все про нас знає. Але в нашій щоденній дорозі, особливо під час труднощів, під час боротьби зі злом ззовні та всередині себе самих, Господь не стоїть подаль, Він поруч; ми боремося пліч-о-пліч з Ним, а нашою зброєю є, власне, молитва, яка допомагає нам відчувати Його присутність поряд з нами, Його милосердя та допомогу».

Як зауважив далі Папа, боротьба зі злом є «важкою та довгою», вимагає багато терпеливості. Таким чином, «існує боротьба, яку слід звершувати кожного дня», але «нашим союзником» є Господь Бог, «віра в Нього є нашою силою, а молитва є вираженням цієї віри». Ось чому Ісус запевняє перемогу, але наприкінці запитує: «Коли Син Чоловічий прийде, чи знайде віру на землі?»

«Коли гасне віра, гасне молитва, і ми ходимо в темряві, губимося на життєвих стежках», – підсумував Святіший Отець, закликаючи слухачів вчитися від євангельської вдови невтомної молитви. «Вона була молодчиною, ця вдова, — додав він. — Вона вміла боротися за своїх дітей! Маю на увазі багатьох жінок, які борються за свої родини, які моляться і ніколи не втомлюються. Сьогодні думка всіх нас лине до цих жінок, які своєю поведінкою дають нам справжнє свідчення віри, відваги, приклад молитви». Постійної молитви, «не для того, щоб переконати Господа Бога силою слів. Він краще за нас знає, чого нам потрібно! Витривала молитва, радше, є вираженням віри в Бога, який кличе нас боротися разом з Ним щодня і щохвилини, перемагаючи зло добром», — зауважив Папа Франциск.