All posts by свящ.Кащук Андрій

Обручка святої Катерини

Обрану і увінчану діву-мученицю,
наречену Христову Катерину,
похвальними піснями оспіваймо,
як преславну мучителя переможницю
і премудру філософів наставницю:
Ти ж, великомученице Катерино,
маючи сміливість перед Господом,
прихилися милостиво
до благопотрібних прохань тих, хто взиває до тебе:
Радуйся, Катерино,
Невісто Христова премудра.

Акафіст св. вмц. Катерині, кондак 1

У кожного з нас є улюблені святі. Про них ми думаємо з особливою теплотою і по-особливому сподіваємося на їхню молитовну допомогу. Для мене такою близькою стала свята великомучениця Катерина – красуня і розумниця, Христова наречена, яка жила майже 18 століть тому.

Свята великомучениця Катерина. Ікона

Кілька років тому брат привіз мені з поїздки в Єгипет незвичайний камінчик – весь у дрібних рисочках-гілочках – Неопалимої купини і срібну обручку від святої Катерини. З тих самих пір і почалася моя особиста історія знайомства з цією святою і моя мрія поклонитися її мощам на Синаї.

До цієї мрії на додаток є маленька передісторія. Одного разу під час відрядження до Грузії, в одному маленькому, загубленому в горах монастирі, на стіні в трапезній я побачила дивовижну ікону. Дивовижними були очі – зовсім різні: одне милує, друге – караюче, подумала я вголос. Це були очі Ісуса Христа. Тоді грузинський батюшка сказав мені, що це Синайський Спас – Христос Пантократор, ікона 6-го століття. З тих самих пір я знала, що неодмінно повинна поїхати до Синайського Спаса.

Вигляд з вершини гори Синай

… Дорога від крихітного аеропорту Таби до розкиданих по узбережжю готелів, прокладена посеред красивої кам`яної пустелі. Суворі гори і химерні витвори з невідомої мені породи теракотового кольору – аскетична краса Синая. Перш ніж спуститися до монастиря святої Катерини ми повинні були піднятися на гору Мойсея, туди, де Господь дав десять заповідей своєму народу.

СТОПАМИ МОЙСЕЯ

Хто зійде на гору Господню;
або хто стане на місці святому його?
Невинний руками і чистий серцем…

Пс. 23, 3-4

Серед численних туристів і паломників Синая існує думка про те, що тому, хто підніметься на гору Мойсея будуть відпущені всі гріхи. Погодьтеся, думати так приємніше, ніж роками ходити до сповіді. Отже, хто за відпущенням гріхів, хто за світанком і за запахом – хай не тайги, а пустелі, що не менш романтично, вирушає в дорогу.

На відпущення гріхів особисто я не розраховувала, і тому мені було дуже страшно своєю присутністю порушити чистоту і святість цього місця.

Вогні готелів залишилися позаду, і через пару годин гід констатував: приїхали. Про гіда з поліцейським ім`ям Шериф варто сказати кілька слів. Цього освіченого чоловіка років тридцяти, котрий однаково добре володіє англійською та російською, ми спочатку прийняли за копта (єгиптянин, який сповідує християнство. – Авт.). Напевно, від того, що не очікували в мусульманській країні зустріти таке лояльне ставлення до християнства.

Світанок на горі Синай

Шериф спочатку, зі знанням справи розповідав про історію монастиря святої Катерини, куди ми прямували, а після роздав всім листочки паперу і ручки, з тим, щоб кожен міг написати записочку за здоров`я і за упокій. Тут я не витримала і запитала у Шерифа, чи не християнин він, бува? Посміхнувшись, гід відповів, що він мусульманин і продовжив свою неквапливу розповідь про те, як пророк Мойсей отримав на Горі Закон.

Спочатку мене дивувала і дратувала одночасно така весела безтурботність молодих людей, які не тільки, не взяли з собою теплого одягу, але навіть не розуміють куди і навіщо йдуть. Роздавши народу запасні куртки, ми в дві години ночі стартували від монастиря святої Катерини – на гору Синай. Скоро, я зловила себе на тому, що, шарахаючись від верблюдів і лякаючись власної тіні, теж насилу усвідомлювала, що йду туди, де одного разу чоловік зустрівся з Богом і говорив з Ним.

Прочани зустрічають світанок на горі Синай

Іду тією дорогою, де Мойсей зняв взуття, бо місце те святе. Туди, де від Бога людина прийняла Закон. Коли ми дісталися туди, де закінчується власне стежка і починався ряд величезних валунів, я остаточно зморилася. До світанку на вершині гори залишалося півгодини шляху та сім сотень непереборних кам`яних ступенів. В знемозі, я присіла на перший же щабель і попросила чоловіка залишити мене тут зустрічати сонечко, тому як здалося, можу померти на півдорозі до мрії.

Але я все ж продовжила своє сходження. І в той момент, коли моє боягузливе сердечко було готове вирватися назовні від втоми і страху, закінчилися щаблі-валуни і показалася вершина. У ту саму мить, густу темряву єгипетської ночі прорізав перший промінь сонця, що сходить. Стрімко і невблаганно його вогненна куля підіймалася над теракотової горою, забарвлюючи камені різними кольорами веселки.

Почуття втоми непомітно поступилося місцем захопленню. Так радіють діти, відкриваючи для себе красу світу. Цей світ, прекрасний у своїй первозданності, здавалося, лежав зараз біля наших ніг. Слава Тобі, що показав нам світло! У той момент здавалося, молився кожен, як умів. Ще мить і до всього повернулася буденність, і до людей, і до каменів. Але ще довго цей спалах якоїсь позаземної радості буде зігрівати душі кожного паломника, що одного разу ступив на Божу гору.

СИНАЙСЬКИЙ СПАС

Спускалися легко і радісно. У м`яких променях ранкового сонця все навколо знаходило форму і зміст. З теракотового каменю виростали химерні фігурки тварин, а верблюди лежали вздовж дороги з нерухомістю статуй. Мені ж насправді здавалося, що десь за спиною ростуть крила і, що мрії збуваються у чарівній Синайській пустелі.

Ще одна мрія чекала мене прямо за поворотом. І хоча відвідування музею при монастирі святої Катерини не було передбачене нашою програмою, я точно знала: я повинна Його побачити. Поки всі робили знімки на пам`ять – біля колодязя, де Мойсей зустрів свою дружину, ми купили квитки в музей.

Фрагмент ікони Синайський Спас

Я одразу якимось інтуїтивним відчуттям знайшла Його. Крадькома від музейних хранителів приклалася до святині, яка до того ж шедевр VI століття. І абсолютно щаслива повернулася до групи. Маленький Спас Синайський стоїть у мене вдома і, коли душу охоплює туга, я подумки повертаюся в те вічне літо до теракотового каміння Синая.

МОНАСТИР СВЯТОЇ КАТЕРИНИ

Перш ніж відправиться в подорож монастирем великомучениці Катерини, необхідно ближче познайомиться зі святою, чиє ім`я носить ця древня обитель.

Монастир святої Катерини

Вона народилася в кінці третього століття в Александрії в багатій і знатній родині правителя Александрії Єгипетської Конста. Батьки дали їй ім`я – Доротея. Живучи в столиці – центрі еллінської ученості, вона, наділена рідкісною красою і розумом, отримала блискучу освіту, вивчивши твори кращих античних філософів і вчених. Юнаки з найіменитіших родин імперії хотіли руки прекрасної дівчини, але жоден з них не став її обранцем.

“Свята Катерина, що читає книгу” Карло Дольчі

Вона оголосила батькам, що згодна вийти заміж лише за того, хто перевершить її в знатності, багатстві, красі та мудрості. І одного разу чернець-сирієць розповів їй про Ісуса Христа, Небесного Жениха душі, і навернув її у християнство. Слідом за цим у сні вона побачила Пресвяту Діву Марію з Ісусом на руках. Але відвертав Він свій лик від Доротеї, оскільки була вона язичницею.

Заручини святої Катерини

Коли ж свята прийняла хрещення з ім`ям Катерина, в наступному сні Немовля Христос було не таким суворим: він лагідно на неї подивився і вручив обручку своїй духовній нареченій. Прокинувшись, Катерина і правда побачила на пальці обручку, і стало воно беззаперечним доказом реальності того, що відбувалося.

“Катерина Олександрійська перед імператором Максенцієм”
Фрідріх Генріх Фюгер 1805.

У живописі цей сюжет називається «Заручини Св. Катерини» і часто зустрічається у майстрів епохи Італійського Відродження.

“Мучеництво святої Катерини” Лукас Кранах Старший.1506 р. Картинна галерея. Дрезден.

Під час переслідування християн, у період правління імператора Максиміна на початку IV століття, Катерина публічно заявила про свою віру в Ісуса Христа і звинуватила імператора в тому, що він приносить жертви ідолам. П`ятдесят мудреців, зібраних з усієї імперії, намагалися переконати її, але марно. Більш того, Катерина сама переконала їх у необхідності віри в Христа, цитуючи при цьому давньогрецьких філософів.

“Страта Катерини Олександрійської” Гвідо Рені. 1607 р.

Незважаючи на тортури, вона змогла навернути в християнство навіть членів сім`ї імператора і римську аристократію. Після страти Катерини тіло її зникло. Згідно з переказами, ангели перенесли його на вершину найвищої гори Синаю, що носить зараз ім`я Катерини.

“Ангели переносять мощі Св.Катерини Олександрійської”
Генрі Леманн 1839 р. Музей Фабра. Монпельє

Приблизно три століття потому ченці монастиря, побудованого за наказом імператора Юстиніана, підкоряючись видінню, піднялися на гору, знайшли там останки Катерини, їх упізнали за обручкою, спустили вниз і помістили в храмі, в золоту раку.

“Поховання святої Катерини” Франсиско де Сурбаран

Щодня після служби віруючим відкривають доступ до мощів святої Катерини. У пам`ять про поклоніння мощам ченці дарують срібну обручку із зображенням серця і словами ΑΓΙΑ ΑΙΚΑΤΕΡΙΝΑ (свята Катерина).

Дерев`яним вхідним дверям, що ведуть у головний Преображенський храм монастиря – понад 1400 років. Зроблені вони з ліванського кедра. Над ними – напис грецькою мовою: “Ось ворота Господа, праведники увійдуть в них” (Псалтир, 117:20). І це один з небагатьох монастирів, який не піддавався оскверненню і розоренню від іновірців. Він жодного разу не був захоплений, зруйнований або суттєво пошкоджений, тому що в різний час монастирю святої великомучениці Катерини протегували Наполеон, турецькі султани, арабські халіфи і навіть пророк Мухаммед.

Оздоблення монастиря святої Катерини

Напевно, тому в інтер`єрі храму так природно виглядають старовинні ікони, доступні до поклоніння численних прочан. Все так просто і не пафосно, і від того, викликає ще більше благоговіння. І храм з музейним зібранням ікон, і пишний кущ Неопалимої купини, і діючий досі колодязь Мойсея, і привітний грецький чернець, що роздає обручки від святої Катерини.
У нас вдома дбайливо зберігаються дві такі обручки: моє і чоловіка.

В особливо важливі моменти мого життя, я дістаю подарунок від великомучениці і вдягаю на палець. І свята стає ближче. І пам`ять знов відносить мене до теракотових скель Синая, туди, де під вицвілим від часу і сонця небом Єгипту, стоїть стародавній монастир, господиня в якому моя давня знайома – свята великомучениця Катерина.

Надія Стешенко-Григор`єва для «УНІАН-Релігії»

 

 

постiйна адреса статтi:
http://religions.unian.net/ukr/detail/12762

 

Дорогі українці!!!

Дорогі українці!!!
Закликаю всіх, незележно від вірування чи конфесії до молитви за народ!!!
ЗАВТРА, 1 грудня 2013, о 14:00 де би Ти не був, на вулиці, вдома, в магазині, на роботі, відпочинку, майдані – помолися до Господа Бога за свою державу!!! АЛЕ не один!!! Заклич до молитви всю свою сімю: дружину/чоловіка, батька, матір, бубусю, дідуся, дітей. Хай наша молитва буде сильним щитом перед усіма вогогами видимими і невидимими!!!
ТОЖ, ЗАВТРА, 1 грудня 2013, 14:00 – МОЛИТВА ЗА НАШ НАРОД!!!
І ХАЙ БОГ НАМ ПОМАГАЄ!!!

5 найвищих католицьких храмів

 

Найвищий храм

Цікаво, що найвища католицька церква знаходиться в Кот-д’Івуарі. А головний собор католиків у Ватикані навіть не входить у першу п’ятірку найбільших храмів, хоча може помістити більшу кількість людей ніж найбільша церква у світі.

Дивіться підбірку світлин 5 найбльших католицьких святинь.

1. Базиліка Пресвятої Діви Марії Миру в Ямусукро  столиці Кот-д’Івуару занесена в Книгу рекордів Гіннеса як найбільша церква у світі. Висота святині  158 метрів, її площа  30 тисяч квадратних метрів. Була побудована на зразок  собору Святого Петра у Ватикані. Базиліку освятив Папа Йоан Павло ІІ у 1990 році.

Базиліка Пресвятої Діви Марії Миру в Ямусукро

Базиліка Пресвятої Діви Марії Миру в Ямусукро

Церква може помістити 18 тисяч вірян. Щоправда, собор Святого Петра у Ватикані, хоча й менший за площею, може вмістити втричі більше людей.

 

 

2. Кельнський собор (Німеччина), висота  157,4 м.

Кельнський собор

Будова готичного собору Святого Петра і Марії у Кельні розпочалася у 1248 році, а закінчилася у 1880.

Кельн

Собор завдовжки 144,5 м та має 86,5 м ширини. Кельнський собор — найбільша готична церква у Північній Європі. Через свої величезні дві вежі, він також має найбільший фасад.

Кельн

Фото з 1900 року.

Кельн

План F, малюнок західного фасаду, кінець ХІІІ століття

Під час Другої світової війни, коли бомбардуваннями був знищений практично весь Кельн, вцілів лише Кельнський собор.

Кельн

Катедра з боку Рейну вночі.

Офіційний сайт катедри в Кельні

 

3. Собор Руанської Божої Матері (Франція), висота 151 м.

Собор Руанської Божої Матері

Належить до числа пам’яток національної спадщини Франції.

Собор Руанської Божої Матері

Найдавнішою частиною готичного собору є північна вежа (Сен-Ромен), зведена 1145 року.
Клод Моне
Клод Моне. Руанський собор, портал і вежа Сен-Ромен, при сонячному світлі. Гармонія голубого й золотого. Музей Орсе, Париж. 1893.

У 1890-их роках Клод Моне створив цикл картин, що представляють собор у різному освітленні, у різних кліматичних умовах й у різну пору доби. Було створено 50 полотен. Їх написано з трьох різних точок, що дає три різних види собору.

Руен
Набережна Руена 1839

Руен
Набережна Руена, наші дні.
4. Церква Святого Миколая (Гамбург, Німеччина), висота 147,3 м.

Гамбург

Церква Святого Миколая

храм св. Миколи
Гамбург 1590

Будівництво кам’яної церкви Святого Миколая на місці дерев’яної у німецькому місті Гамбург було розпочато у 1335 році. Неоготична церква була завершена у 1874 році.

Гамбург
Церква св.Миколая 1835

Гамбург 1868
Церква св. Миколая в Гамбурзі з 1868

св. Миколи

З 1874 по 1876 р. це була найвища будівля світу. Сьогодні від церкви залишилася тільки вежа. Храм був зруйнований під час бомбардування Другої світової війни у 1943 році.

 

5. Страсбурзський собор (Франція), висота 142 м.

Страсбурзський собор

Нотр-Дам
Панорама середини храму

 

Страсбурзський собор
Будова собору була завершена у 1439 році. Тоді цей католицький собор був найвищою будівлею світу.

 

Стразбург

Собор був побудований як католицький, проте за часів реформації був відданий лютеранам. Згодом, у 1681 році, собор було повернуто католикам.

Страсбург 1493
Панорама Страсбурга 1493 року.

 

Джерело

Дивіться також:

Храми від входу до вівтаря в одному фото (журнал Кредо)

Склепіння храмів

Сучасна архітектура храмів

 

Будь ласка, проголосуйте за цю статтю:
Середня оцінка: 5.00, Проголосувало: 6
Теґи:, , , , , , , , ,

Сподобався матерiал? Допоможи сайтовi

Поділитись:

 

Читайте також

Як помирає тіло?

 

 

 

Притомні особи постійно рухаються, поводяться так, ніби й не помруть за кількадесят годин: порядкують речі, розмовляють, як ніби нічого не відбувалося, як ніби й не помічають, що їхнє тіло поволі змінюється.

 

З пацієнтами я зустрічаюся упродовж кількох, іноді кільканадцяти днів, відвідую їх кілька разів на день. Одним із найважчих моментів є хвилина, коли я помічаю той жолобок на носі. Тоді вже знаю: настав час. І нерідко замислююся, чи вони теж це знають. Здається мені, що ні. Попри те, що вони усвідомлюють свій стан і розумом уже погодилися на свою долю. Чимось одним є очікування смерті, навіть близької, і чимось іншим — усвідомлення у понеділок вранці, що в середу близько полудня помреш.

 

За кілька годин до смерті активність людини вже обмежується тільки ліжком: поправляння ковдри, сягання по мобільний телефон, перекладання подушки, пошуки зручної позиції. Погляд стає відсутнім, інколи очі вдивляються у невідому віддалену точку, і стають склянисті. Помираючий може нормально розмовляти, але голос його вже сповільнений, мелодійність зникає — голос стає монотонним. Тоді я маю бути дуже уважним і слухати, що помираючий каже.

 

У потоці слів переплітаються звичайні відомості (який день тижня, хто мене відвідав, що я їв) із важливими зізнаннями: з’являється усвідомлення близької смерті, хворі говорять про Бога, про свій страх. Інколи розповідають про близьких померлих, які стають для них реальні, поруч із живими. Немовби у час смерті два світи, живих і померлих, реально перемішуються, проникають один в один. Протягом останніх кількох годин життя людина стає спокійною, підкорюється природному ходові речей.

 

Спершу змінюють колір нігті, а коли долоні й стопи синіють і стають холодні, це означає, що до кінця залишилося не більше ніж три години. Тоді вмираючий переважно непритомніє, а якщо залишається при свідомості, то вже може давати лише ствердні та заперечні відповіді, інколи тільки порухом голови. Повіки опадають або бувають напівзаплющені. Тільки окремі нечисленні люди помирають при повній свідомості й говорять про важливе для них, доки життя не відлетить із тіла.

 

А коли вже надходять останні хвилини, дихання стає щоразу мілкішим, людина нагадує рибу, витягнену з води, хапає повітря вустами. Можуть навіть настати паузи в диханні по кілька секунд. Говориться, що ми видаємо останній подих, але це радше вдих без видиху. Серце спиняється, і через чотири хвилини помирає мозок. Тоді людське тіло ще кількадесят секунд немовби з останніх сил намагається зробити вдих. І вже не діється нічого. Це кінець. Тиша і повна нерухомість.

 

Складно тоді зрозуміти, що людина нічого не відчуває, і всі поводяться з тілом обережно, так ніби воно живе. А воно починає дуже швидко змінюватися. Хоч раніше виглядало як воскове, тепер починає насправді застигати. За п’ять хвилин тіло стає синьо-сірим і відчутно остигає: температура тіла спадає до температури довколишнього середовища. Відповідно до закону тяжіння, кров, яку серце вже не перекачує, стікає вниз: на плечах або боці з’являються темні плями. Ще тоді тіло надто м’яке, за кілька годин воно задерев’яніє. Потім уже складно зігнути руку чи випростати пальці.

 

Якщо хтось помирає довго і так і не може померти, я запалюю свічку, яку вкладаю в руку помираючого, і ми молимося літанією до покровителя доброї смерті — св. Йосипа. Читаємо також Коронку до Божого Милосердя. Ці молитви зазвичай допомагають душі відійти.

 

Навіть якби хтось сумнівався в існуванні Господа Бога та надприродної дійсності, то для мене процес помирання (а також те, що хтось кільканадцять хвилин тому був цілісною особою, яка шкодувала, молилася, тобто очевидно існувала і жила) не закінчує існування. Тепер, коли перестало битися серце, чи його більше не існує? Ось так просто? З інтервалом у кілька хвилин? Для мене факт припинення функціонування організму не є доказом того, що людина перестала існувати. Я завжди кажу пацієнтам, що треба пережити власну смерть — це становить перемогу душі над тілом.

 

*
Автор – доктор моральної теології, біоетик, викладач Торунського університету, засновник і директор госпісу ім. св. Отця Піо.

Містечко, в яке запросили сонце

Розташоване у норвезькій долині містечко Рьюкан відоме у своїй країні тим, що там, поміж горами, сонця немає… від вересня до березня. Але цього року становище змінилося: від середи, 30 жовтня 2013 року, туди скерували сонячні промені!

Рьюкан осяяли перші за всю історію містечка сонячні промені, відбиті від трьох величезних дзеркал, що розташовані на гірському хребті на висоті 400 метрів над містечком. Кілька сотень мешканців вітали сонце на центральному майдані містечка, надягнувши сонячні окуляри, а діти вимахували прапорцями.

 

Бургомістр Стейнар Бергсланд радіє, що ідея, якої прагнули століттями, нарешті дочекалася втілення. Рьюкан є «місцем, у якому неможливе стало можливим», — сказав він.

 

У цьому містечку на півдні Норвегії мешкає 3500 осіб. Рьюкан славиться своїми санними доріжками та змаганнями. Також місто розраховує, що скерування сонячних променів дзеркалами стане додатковою привабою для туристів. У побудову цих дзеркал вкладено 5 млн. норвезьких крон (близько 610 тис. євро), з чого 80% надали спонсори.

 

Понад 100 років тому задум освітлити містечко в долині відбитими сонячними променями прийшов до місцевого підприємця Сама Ейда, який збудував містечко для працівників гідроелектростанції. Мешканці Рьюкана сподіваються, що тепер їхнє місто потрапить до списку ЮНЕСКО, як пам’ятка промислової архітектури.

 

Дзеркала, кожне площею 17 кв. м., мають сенсори, завдяки яким автоматично регулюється їхній нахил щодо положення сонця. Відбиті ними промені можуть освітити територію розміром зо три тенісних корти. Енергію для забезпечення автоматичного миття дзеркал та їх скеровування у належну позицію надаватимуть сонячні батареї.

 

2006 року такий спосіб забезпечення собі сонячного світла в осінньо-зимовий час втілили мешканці південноіталійського села Віганелла.

 

Rjukan
Трошки “вловленого сонця”

 

схема освітлення
Схема освітлення містечка сонячними променями

 

Рьюкан 5
Дзеркала Рьюкана

 

Рьюкан 3

 

Rjukan-Mirror

 

Рьюкан 1
Діти на “відкритті сонця”

 

Рьюкан 4

 

Рьюкан 2
“Навіть коли б я ходив долиною темряви, я не боюся, бо Ти зо мною” (Пс 23, 4)

У грі з нечистою силою завжди виграє саме вона, – РПЦ про святкування Хеллоуїна

31 жовтня 2013, 09:25 | Світові | 0 |   | Код для блогу |  |

Російська Православна Церква застерігає від святкування старовинного кельтського свята Хеллоуїна, називаючи це іграми з нечистою силою, в яких людина завжди програє.

Голова Синодального відділу із взаємин Церкви та суспільства протоєрей Всеволод Чаплін вважає, що за допомогою Хеллоуїна темні сили часто намагаються змусити людину повірити в те, що їх немає, і “ніби би пограти ” в них.

“Перше – це обман, а друге – це серйозна небезпека. У грі з бісом легко загратися і потрапити під неабиякий вплив”, – сказав представник РПЦ.

За словами протоєрея, будь-який священик на сповіді зустрічав людей, які зізнавалися в тому, що їх “ігри в нечисту силу або ігри з цією силою”завершувалися” хворобами, стражданнями, внутрішньою порожнечею”.

“У грі з нечистою силою завжди виграє саме вона, тому насправді людям тільки здається, що це прикол – нешкідливий і веселий. Нечисті сили думають інакше, і обов’язково “приколюются” над тобою – так, що ти цьому зовсім не будеш радий”, – цитує КореспонденТ.Net слова священика.

Система Orphus

НЕ ЖАРТУЙТЕ З ДИЯВОЛОМ! Веселе свято хелловін, виявляється, має сатанинське підґрунтя

Друк
ХеловінНапередодні римо-католицького празника Всіх святих мало не ціле західне суспільство, особливо англомовні країни, охоплює дивна атмосфера: люди, до того, здавалося б, цілком благопристойні, наряджаються у бридкий одяг, натягують маски потвор, упирів, бісів, мерців, роблять із гарбузів опудала, запалюючи всередині них свічки, і так із криками й вересками, танцюючи дикі танці, ходять від хати до хати, вимагаючи почастунку. Це – хелловін, просто розвага, просто своєрідний карнавал, просто «відірватись по повній програмі», ну що ж тут такого? Декілька років тому це свято нестримних веселощів стало проникати й до нас, переважно в студентське середовище. Та, виявляється, хелловін – не що інше як свято нечистої сили…

У перші століття нашої ери Британські острови й частину теперішньої Франції населяли кельти. Коли вони були ще язичниками, то поклонялися багатьом богам, зокрема богові смерті й темряви Самхаїну. Новий рік вони святкували з настанням холодів – у ніч із 31 жовтня на 1 листопада, що символізувало смерть природи. Це свято було приурочено Самхаїну. Напередодні друїди (кельтські жерці) обходили всі помешкання, гасили  домашні вогні та громадські багаття. А у свято запалювали велетенські кострища, на яких вчиняли жертви князю темряви, повелителю смерті. Давні кельти вірили, що коли Самхаїна вдається вдовольнити, то він відпускає душі померлих побачитися цієї ночі з живими родичами, але для цього живим треба переодягнутися в мертвих. Звідси й звичай рядитися скелетами, вовкулаками, русалками… Звідси й звичай із гарбуза – а в давнину і з інших овочів – виготовляти подобу черепа, у який вставляти свічку. Звідси й звичай ходити оселями, вимагаючи гостинців, – бо померлих треба задобрювати, аби вони не накоїли біди.

Германські племена англи і сакси завоювали більшість кельтських земель, усі прийняли Християнство, зникли друїди. Але, як і в нас на Русі-Україні, пережитків язичництва залишилося доволі, серед них і свято на честь бога смерті. Щоб викорінити це зло, Церква в тих краях установила на цей день християнське торжество Всіх святих (у нас, у Східній Церкві, Всіх святих припадає на першу неділю після Трійці). Проте це не мало достатнього успіху: марновірні люди, під’юджені бісами, знущалися з християнського празника, переслідували тих справжніх християн, котрі не брали участі в мракобіссі. Ба більше: саму назву християнського свята Хелловін, що первісно означало – канун дня Всіх святих, темний люд переніс на вшанування Самхаїна, тобто сатани.

Звісно, з часів раннього середньовіччя до наших днів багато чого змінилося. Вже ніхто не прикликає Самхаїна, страшне язичницьке свято перетворилося на празник веселощів. Але чи не присутній він при цьому, отой князь тьми? Присутній. За інформацією Американської Православної Церкви, сатаністи всіх мастей, різношерсті маги і чародії виходять тієї ночі не просто порозважатись, а вшанувати сатану. Почастішали моторошні звістки про ритуальні людські жертвоприношення: викрадених дітей і християнських священиків убивають саме у веселе свято хелловін.

Останніми роками хелловін із дехристиянізованої суперліберальної Європи й Америки став проникати й до нас, у країну, яка ще не одужала після більшовицької дехристиянізації. Чи ж мало нам слов’янських язичницьких пережитків – усіх тих ворожінь на Андрія і вогнищ на Івана? Що під виглядом розваги з’явилося на студентських дискотеках і в елітарних ресторанах у ніч на Всіх святих? Диявола не треба кликати на ім’я, він сам поквапиться туди, звідки проганяють Бога.

…На ранок настає день Всіх святих. Це празник Римсько-Католицької Церкви, але серед них є багато угодників Божих, яких вшановує і Православна Церква. Ті, хто розважався цілу ніч, не йдуть ні до православного храму, ні до католицького, – відсипаються. Хто ж переміг цього разу в їхніх душах?